ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Мова в цій статті піде про те, яким чином працівники міліції та прокуратури використовуючи свої можливості в кримінальному процесі, порушують права громадян.

Відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства України, слідчий або прокурор обов’язково вручає письмове повідомлення про підозру особі, у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчинені кримінального правопорушення.

Тобто, законом передбачається саме обов’язок вручити особі підозру. Адже, з моменту отримання статусу підозрюваного, у особи в кримінальному процесі, виникають значні процесуальні права які можуть і будуть впливати на хід слідства, не кажучи вже про те, що людина зможе отримати більше прав щодо свого захисту.

Строк досудового розслідування, встановлюється законом у два місяці з моменту повідомлення особі про підозру.

Таким чином, процесуальні дія така як вручення письмової підозри, є по-перше обов’язок сторони обвинувачення, по-друге можливість особи захищати себе, по-третє встановлює чіткі рамки для слідства щодо розслідування кримінального правопорушення у розумні строки.

Як показує практика наших адвокатів, правоохоронні органи постійно порушують права громадян на захист. Мотивуючи це тим, що строк у два місяці є досить малим для збору всієї необхідної доказової бази, а тому вони не хочуть встановлювати собі часові рамки.
Більш-менш компромісним є допит особи на початкових етапах кримінального провадження в якості свідка. Але свідок порівняно з підозрюваним в кримінальному процесі має досить обмежені права, а якщо принципово то взагалі їх немає.

Однак, наші судові адвокати зіштовхуються з випадками, коли свідки після допиту слідчим, починають будувати свою лінію захисту у кримінальному процесі. Хоча здавалось би, навіщо добропорядному громадянину, відшукувати докази, свідків тощо, для доведення своєї невинуватості, адже він лише свідок.

Іншими, абсурдними з точки зору права, є випадки, коли правоохоронні органи вже разом із судами, вважають, що всі підстави для обшуку помешкання людини є, а для пред’явлення йому підозри немає. В той час як всі міжнародні суди з захисту прав людини наголошують, що найвищою цінністю поряд із правом людини на життя та здоров’я, є право на недоторканість житла.

В таких випадках, діяльність правоохоронних органів виходить за межі адекватності в принципі, оскільки громадяни не будучи підозрюваними, ба більше, навіть не свідками у кримінальних провадженнях, починають захищатись від потенційного притягнення їх до відповідальності за те, про що вони навіть не уявляють.